Автор Тема: Десять миллиардов на ветер...!  (Прочитано 382 раз)

0 Пользователей и 1 Гость просматривают эту тему.

Оффлайн ANDREY

  • Ветеран
  • Сообщений: 4557
  • Репутация: +136/-1
    • E-mail
Десять миллиардов на ветер...!
« Прикреплённый пост : 25/03/2009, 17:26:52 »
Таких виборів у нас іще ніколи не було. Маю на увазі — ані таких ажіотажних, супроводжуваних мало не істерією з боку учасників перегонів, ані неймовірно дорогущих. Із державної скарбниці витрачено понад мільярд (!) гривень. Ще півтора мільярда у заморській валюті (тобто понад сім з половиною мільярдів у валюті національній) виклали на всякого роду агітацію партії та блоки, яким закон узагалі скасував верхню планку передвиборчих витрат: сій грошима на всі боки, хоч і сам ними вдавися! І сіяли, і мало не вдавлювалися.
          Отак сісти й подумати: а в ім’я чого той тин городився? І не можна не прийти до єдиного й незаперечного висновку: тільки не в ім’я України та народного блага!
          Щойно завершена битва політико-фінансових гігантів і пігмеїв з усією очевидністю продемонструвала всю глибину цинізму того підходу до формування однієї з гілок влади, який поступово, від виборів до виборів, але так само неухильно наростав у нашому суспільстві. Найстрашнішим є те, що сьогодні вже практично ніхто не вважає той цинізм чимось на взірець ганебної плями на совісті нації. Під час виборів можна геть усе! Дозволено будь-які засоби, окрім тих, що заборонені законом. Законом же не заборонено майже нічого, а коли й виписано десь щось у Конституції, то те можна й зневажити: Конституція у нас, виявляється, ген яка недосконала й далека від ідеалу! А ми, посполиті, десять літ втішалися (до речі, з подачі тих же наших рідних політиків!), який ловкий, демократичний, народовладний і всеохопний у нас Основний Закон. Один з найкращих у світі! Тепер же виявилося — пшик, а не «найкращий»…
          Та хіба у нас пшик лишень із Конституцією? А інші закони, які в інших краях і землях строго регламентують, що дозволено — а що карається аж до тяжкої тюрми? Реалії виборчої кампанії яскраво свідчать: і вони, ті «не основні» закони, залишаються на папері без ціни й вартості, бо широкомасштабне й масове їх саботування жодного разу не було відзначене каральним жестом неупередженої Феміди.
          Усі бачили, які шалені гроші викидає на агітаційний вибір, скажімо, блок Володимира Литвина, і всі знали, що суто партійна частка в цій колосальній сумі зовсім мізерна (де в такої «малорозкрученої» партії узялися такі дивовижні фінансові статки?!) — і всі у владі вдавали, що переступу через закон немає.
          Усі знали, що кандидат у столичні мери банкір Черновецький, масово розвозячи по київських пенсіонерах харчові пайки, грубо порушує виборчий закон і задовго до дня «ікс» мав би бути знятий з виборчого процесу, — і знову ніхто не підказав Феміді застосувати силу і владу.
          Вся країна знає, який криміналітет зібрався під дахом Партії Регіонів, — і жодна жива душа навіть не обурилася цим диким фактом. Не кажучи вже про потребу застосування закону, який мав би бути однаково суворим і справедливим для всіх. А може, все саме так, а не інакше, якраз через те, що писочок у пушку геть в усіх? Тоді хто ж нами керує й хто відповідає за порядок у країні?
          Гігантська сума у майже десять (!) мільярдів (!!) гривень, кинутих у топку парламентських виборів-2006, не дає заспокоїтися розбурханій свідомості ще й із тієї причини, що цьогорічне «всенародне волевиявлення» стало найдорожчим на всьому європейському просторі. Більше нас ніхто на вибори не тратився! Отож Європа дивиться на нас і спантеличено думає: і така багата Україна проситься до Євросоюзу? Та вони ж там у золоті купаються! А нам пудрять мізки «труднощами перехідного періоду». Ох, ці вже українці! За російський і туркменський газ намагаються виторгувати кожну гривню, а приходять вибори — і так тими грішми «газують», аж вирубаний олігархами гай гуде! Навіщо було так нестримно тратитися? Он сусідня Білорусь є в цьому аспекті взірцем скромності.
          Але про яку Білорусь може йти мова? Про Лукашенкову? Помилуйте, та там же диктаторський режим! А в нас — демократія! Гуляти — то щоб і в п’ятах гуло! За рівнем демократичності виборчого процесу ми півсвіту обскакали на вороних.
          Проте ворушиться й невідчіпно дозоляє черв’ячок сумніву, нашіптуючи хитреньке запитаннячко: то, виходить, оті вгепані у «всенародне волевиявлення» майже десять мільярдів мазеп, хмельницьких та грушевських — то і є платня за істинну демократію? Дорого ж вона нам обходиться, браття! І чи таку її ми воліли бачити за нашими щоденними столами з традиційним пісним борщичком та кашею з нерафінованою олією…
          І в цьому зв’язку — знову про цинізм. Пригадуються теледебати на 5-му каналі між соціалістами й «народниками» з блоку «Ми». Довгенько говорили-балакали, схрещували полемічні списи, розхвалювали всяк себе на всі заставки, вергали тезами й антитезами, непримиренно опонували одні другим — а насамкінець хтось узяв і нібито жартома бовкнув:
          — Я думаю — це ми на виборах такі антагоністи, а прийдемо в парламент — будемо домовлятися!
          Отакі жарти. То ви, іродові діти, не могли домовитися задовго до виборів? Не годні були зібратися на форум усіх політичних сил і відкрито, а головне — з думою про народ і країну, від душі поговорити, хто ми є, чого прагнемо, куди йдемо і що нас жде завтра? Не могли домовитися зарання, аби не довелося переконувати виборців, хто ж із вас кращий, мудріший, професійніший та доброчинніший, засобами інформаційно-агатаційної агресії проти власного  простого люду, що його вкотре ж і обікрали по небачено крупному? Не могли в лихоманці гонитви за парламентським щастям усвідомити, яка ж то астрономічна сума набігає в сукупному підсумку: а якби її обернути на користь Україні? Може, тоді й іноземних інфестицій не треба шукати десь поза Говерлою чи Чорним морем? Може, і вічно латаний-перелатаний лантух пенсійного фонду можна було б наповнити на добре десятиріччя наперед? Чи вернути людям втрачені заощадження або награбоване у них бандитськими трастами часів іще Кравчука-президента й Кучми-прем’єра? Та багато на що згодилися б ті майже десять мільярдів гривень!
          Але в жодну партійно-політично-владну голову не стукнула гадка скликати такий всеукраїнський форум — представницьке зібрання заради суспільного примирення, порозуміння, злагоди, об’єднання. Хіба це не є якимсь робочим варіантом національної ідеї, суть якої досі не стелепні осягнути наші державні  керманичі та опозиціонери з почергово змінними ролями (учора — опозиція, сьогодні — влада; і навпаки: учора — влада, сьогодні — опозиція…)?
          Хто мав би ініціювати скликання такого форуму? Щонайперше — Президент Віктор Ющенко. Проте вся біда в тім, що у президентській команді більш як за рік часу так і не з’явилося бодай однієї яскравої особистості з мудрою головою і патріотичним серцем. Погляньте, хто в цій команді виступає в ролях перших скрипок: всуціль персонажі, котрі з тріском провалювали одну доручену їм справу за другою. У кращому разі! А в гіршому — забруднені в скандальні історії з темними бізнесовими особистими оборудками. «Почет грає короля», — давно відома істина, проекція якої на теперішню українську владу дає нам нагоду хіба кисло усміхатися. Сам же «король» надто довго вчиться гідно і владно тримати на голові корону, більше схожу, хоч як це прикро усвідомлювати його прихильникам, на заважку шапку Мономаха.
          До всього, Ющенко надто глибоко зав’яз у політичній силі, яка привела його на вершину влади; вимушений постійно лобіювати її інтереси (своєрідне віддання боргів, узятих для революції?), він не зміг піднятися над усім політикумом країни авторитетом однакової для всіх ваги. То й харизма об’єднувача йому аж ніяк не випадає.
Що вже казати про уособлювачів інших барв надзвичайно строкатого суспільно-політичного спектру… Якщо навіть не шуліки з регіональною чи есдеківською ознакою, а мирні й толерантні «Ми» шукають шляхи скоріше не порозуміння, а конфронтації з вищим державним керівництвом.
          Як бачимо, тим майже десятьом мільярдам гривень таки суджено було згоріти у вогні розжареної магми, яка скотилася на українців у вигляді найсвіжіших виборів. Ще ніхто не встиг порахувати достеменно, яких збитків завдано ними Україні. І — не тільки й передусім не стільки матеріальних. Нація пережила ще один надзвичайно болісний шок. Фахівці-психологи стверджують, що від шоку до шоку больовий поріг організму тільки зростає. Колись настане такий час, що суспільство взагалі перестане реагувати на больові подразнення. Але то буде вже не українське суспільство. А воно до того і йдеться. Чи згодні ми на таке?..

 

diamant_art

  • Гость
Re: Десять миллиардов на ветер...!
« Ответ #1 : 26/03/2009, 15:44:02 »
"Выборы, выборы - кандідаты чідары!!!"